Право податкової застави виникає (п. 89.1 ст. 89 ПКУ): 

• у разі несплати у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, – з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; 
• у разі несплати у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, – з дня виникнення податкового боргу; 
• у випадку, визначеному в п. 100.11 ст. 100 ПКУ, – з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань. 

Право податкової застави поширюється (п. 89.2 ст. 89 ПКУ): 

– на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків (крім випадків, передбачених п. 89.5 ст. 89 ПКУ), 

– а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. 

Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1 020 грн). 

Право податкової застави не поширюється: 

– на майно, визначене пп. 87.3.7 ст. 87 ПКУ (тобто на майно, що не може бути предметом застави, відповідно до Закону України «Про заставу»), 

– на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, 

– на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.